Складові мовленнєвого акту

До структури мовленнєвого акту відносять локуцію, іллокуцію та перлокуцію.

Локуція (локутивний акт) (анг. locution – мовний зворот) – побудова фонетично і граматично правильного висловлювання певної мови з певним смислом і референцією. Іншими словами, це акт «говоріння», вимовляння або озвучення.

Іллокуція (іллокутивний акт) ( il – префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) – втілення у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості.

Перлокуція (перлокутивний акт) (лат. pеr префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) – наслідки впливу іллокутивного акту на конкретного адресата чи аудиторію.

Таким чином, головним нововведенням охарактеризованої вище трирівневої схеми аналізу мовної дії, запропонованої англійським філософом і логіком Дж.Остіном, є поняття іллокутивного акту і відповідне йому семантичне поняття іллокутивної функції (сили), оскільки вони відображають такі аспекти акту мови і змісту висловлювання, які не отримали адекватного опису ні в традиційній лінгвістиці, ні в класичній риториці. Природно, що саме цьому аспекту мовленнєвого акту в теорії мовних актів приділяється основна увага.

Термін «інтенція» запозичений американським логіком Дж. Сьорлем із пізньої схоластики й феноменологічної філософії Ф. Брентано, Е. Гуссерля. У психолінгвістиці інтенція кваліфікується як керівна сила у сфері свідомості й мислення людини, що впливає на пропозиційний компонент внутрішньої програми мовлення, вибір стилю, способу здійснення програми шляхом переведення її у вербальну форму. Дослідники процесів породження мовлення вважають, що кожна мовленнєва дія має власну проміжну мету, яка підпорядкована загальній меті й мотиву акту діяльності. Структура інтенції, на думку лінгвістів, містить такі складники:

1) сформоване на підставі мотиву осмислене бажання домогтися певного немовленнєвого ефекту;



2) усвідомлення необхідності здійснити відповідні мовні дії для досягнення цього наміру;

3) конкретну мотивацію мовленнєвої дії як поштовх до здійснення комунікативного акту.

Комунікативна взаємодія усного спілкування передбачає взаємний вплив інтенцій його учасників, що зумовлює коригування намірів, а нерідко і їхню зміну. Тому інтенція є величиною динамічною, змінною, чинниками корекції якої є комунікативна ситуація в цілому та всі її складники. У письмовій чи друкованій комунікації мотив й інтенція автора фіксовані у тексті повідомлення, який репрезентує власні наміри у взаємодії з читачем зважаючи на стратегічну програму інтерпретації, вбудовану до тексту автором. Інтенції
читача суттєво впливають на сприйняття цієї програми, тому відносна стабільність інтенційності тексту обертається динамікою інтенційності його сприйняття. Навіть за умови комунікативного співробітництва інтенції не є тотожними, адже кожен з учасників спілкування переслідує власні цілі, а кооперація досягається їхнім збалансуванням. Ф. Бацевич серед чинників, що сприяють реалізації мовленнєвих інтенцій, розглядає мову, її структуру, особливості універсального та неуніверсального, ідіоетнічного компонентів; рівень володіння мовою; функціонально-стилістичний чинник тобто добір типів мовлення, форм мовлення; соціолінгвістичний чинник (добір мовцем засобів з урахуванням їхніх соціальних ролей), афективний чинник (забезпечує варіативність висловлення у зв'язку з його різним експресивним навантаженням); індивідуальні відмінності в мовленнєвому досвіді та мовленнєвий контекст і ситуацію. Реконструкція інтенції комуніканта здійснюється в лінгвопрагматиці на підставі його мовлення шляхом інтент-аналізу, який ґрунтується на положенні - «все, що є в мовленні, підкорене інтересам мовця й модифіковане ними». Сутність цього метода полягає у вияві інтенційного шару дискурсу, інтенційних маркерів у мовленні, однак обмеженість таких процедур визначається труднощами реконструкції імпліцитних цілей і намірів мовця.

Мотиви й інтенції учасників спілкування формують їхні стратегічні програми. Комунікативна стратегія є складником евристичної інтенційної програми планування дискурсу, його проведення й керування ним із метою досягнення кооперативного результату, ефективності інформаційного обміну та впливу. Дослідники представляють стратегію у вигляді деякої комбінаторики проміжних цілей, а безпосередню реалізацію такої комбінаторики називають тактикою. Наявність комунікативних стратегій у мовленнєвій діяльності зумовлена загальним принципом стратегічності будь-якої діяльності. К. Келлерман уважає стратегічність головною ознакою спілкування, однак неусвідомленою й автоматичною. Дослідниця вбачає в комунікативній стратегії відбір мовних ресурсів й адаптацію їх до умов комунікації. Комунікативні стратегії ґрунтуються на глобальному намірі комунікації, конкретній інтенції комунікативної дії, комунікативному смислі й інтерактивному режимі (виборі манери, стилю, жанру тощо). Як зазначає О. Іссерс, «прогноз відносно майбутньої вербальної комунікації будується на підставі уявлень про мовленнєвий акт (або серію мовленнєвих актів), комунікативну взаємодію (з урахуванням мотивів і цілей мовця й адресата, їхніх вербальних і невербальних дій) і всієї ситуації в цілому». Сама ж стратегія, натомість, визначає вибір мовних засобів, смислів, стилістичних прийомів і прагматичних маркерів.


9917344785200365.html
9917401256864997.html
    PR.RU™